Високі житлові вежі та малоповерхові будинки прокладають собі шлях між верхівками дерев і небом. Це квартал Альєнде в найбільшому берлінському районі Трептов-Кьопенік. Після перевороту проти президента Чилі Сальвадора Альєнде в 1973 році уряд НДР перейменував вулиці, лікарні та школи. Мешканці перетворили ім’я президента на назву цілого кварталу. З точки зору міської забудови, ця зона поділяється на квартал Альєнде I, збудований на початку 1970-х років, квартал Альєнде II з початку 1980-х років та квартал Кеммерайхайде, який складається переважно з приватних будинків.

Після возз’єднання Німеччини в 1990 році у кварталах Альєнде I і II були проведені перші комплексні заходи з реконструкції, на додаток до перетворення соціалістичного житлового фонду на приватний сектор. Більшість мешканців з „першого заселення“ залишилися там і надалі. Відбулися нові зміни, такі як знесення старого центру в житловому районі та будівництво Центру Альєнде. Було модернізовано критий плавальний басейн і школи, а також реконструйовано міський парк. Було створено декілька будинків для людей похилого віку та нові дитячі садки для сімей з дітьми. Змінилися офіційні та самоорганізовані молодіжні клуби: Колишній молодіжний клуб FDJ тепер називається „Центр дозвілля дітей та молоді Würfel“; там, де колись був BMX-трек на узліссі, тепер знаходиться „Проект для багатьох поколінь BUDE“, що включає лісовий дитячий садок.

В Альєнде II, безпосередньо між BUDE, будинком для людей похилого віку, педагогічним закладом «Würfel» і початковою школою Мюґґельшльосхен, на колишньому пустирі було збудовано житло для біженців з 367 різнокольорових контейнерів. Спочатку його офіційно називали «містечко з житлових контейнерів», неофіційно здебільшого «контейнерне містечко», пізніше «комплекс спільного проживання», іноді «тимчасовий притулок», просто «притулок» або, за назвою прилеглої вулиці, «Альфред-Рандт-Штрассе“. Виставка використовує всеохоплююче поняття «притулок». Люди, які живуть там вже протягом одинадцяти років, мають право голосу як «мешканці».

​​“Острів блаженних – найкрасивіший куточок у Берліні.“

„Спочатку познайомся з кварталом Альєнде!“

«Кьопенік – найкращий для мене район.“

„Я поважав усіх і не мав жодних проблем із сусідами.“

„Я ще й досі добре пам’ятаю той день. Контейнерів тоді ще не існувало, на цьому місці знаходився пустир. Крапав дощ, було сіро, дуже похмуро. Пам’ятаю, як ми з колегою оглядали територію. Тому що мене запитали, чи можу я уявити, як керувати цією організацією. Чесно кажучи, на перший погляд я навіть не міг собі цього уявити. Потім я пішов додому, поговорив з деякими людьми і подумав про це. І, здається, наступного дня у мене промайнула думка: «От зараз візьму і спробую“. Мені було зрозуміло, що доведеться переїхати з Кройцберга до Кьопеніка, що я і зробив. І тепер я можу лише сказати: це було найкраще рішення, яке я міг прийняти“ (Петер Германнс, Internationaler Bund, керівник центру спільного проживання, 2014-2021)

„Це квартал Альєнде. Життя тут дуже анонімне, кожен займається передусім своєю справою. Не має значення, що інша людина робить за дверима. Так, ви вітаєтеся один з одним, але при цьому просто кажете „Доброго дня“ і „До побачення“. Ви не обмінюєтеся ідеями: «Як твої справи?», «Що ти робив на вихідних?» або щось подібне. Ця анонімність тут є здебільшого бажаною, і нічого в цій сфері корінним чином не зміниться“ (Дірк, волонтер, Allende 2 hilft e.V., 2014-2023)

„Ви приїжджаєте і ще не маєте всіх засобів, щоб допомогти собі. Тоді соціальний простір стає надзвичайно важливим. Перші „біо-німці“, яких ви зустрічаєте. Упередження також руйнуються через зустрічі. Я думаю, що частина інтеграції – це, безумовно, знайомство з людьми, в тому числі з моїми сусідами, яке дозволяє мені відчувати себе безпечніше і комфортніше там, де я живу.“ (Лінда Массіно, Internationaler Bund, координаторка діяльності волонтерів, 2016-2020)

„У мене є зять, який сказав: «Але ж ми більше не зможемо випускати наших дітей на вулицю, коли там будуть іноземці.» Оскільки за цей час ми вже встигли познайомитися з біженцями, я сказав: «Що за нісенітниця.» Ну так, коли люди не мають контактів з іншими країнами або іншими людьми, вони спочатку відчужуються. Але це непорозуміння вдалося одразу вирішити. Це пройшло дуже швидко.“ (Герд, волонтер, магазин одягу та кафе для зустрічей, з 2015 року)

„Все більше і більше біженців прибуває в цей район – діти в педагогічному центрі «Würfel», молоді люди та цілі сім’ї в BUDE, а тепер також у клубі KIEZKLUB, хоча до нього треба йти майже 20 хвилин пішки. Багато біженців краще познайомилися з навколишнім районом завдяки програмі BENN. Тому що так воно і є: Якщо ти приїхав з іншої країни і навіть не знаєш, що KIEZKLUB’и існують, ти їх не шукаєш“ (Лєна Целлер, команда BENN кварталу Альєнде, лідерка команди, учасниця команди з 2018 року)

«Мешканці Берліна помітили, що західні райони міста були заселені людьми різних кольорів. І чим далі ти їхав на міській електричці у напрямку Кьопеніка, тим білішими ставали люди, які їхали з тобою у вагоні.“ (Верена, волонтерка, кафе для зустрічей і місце зустрічі жінок, з 2016 року)

Газети 2014/15

Рішення про будівництво контейнерного житла для біженців привернуло велику увагу з боку засобів масової інформації, яка лише продовжувала зростати по мірі реалізації проекту. Більшість мешканців району дізналися про це рішення з преси і телебачення.